Vasyl Bezkorovainyi. Biography

Vasyl Bezkorovainyi (1880-1966), was a Ukrainian composer, conductor, pianist, and musician. He was born on January 12, 1880, in Ternopil.

He received his primary education at the Ternopil Ukrainian Gymnasium and later studied at the Teacher's Seminary. During his studies, he sang in the church choir and learned to play the violin and piano. At the gymnasium, Vasyl also founded a choir and orchestra and conducted them, and at the age of 17, he began to compose his own works. After graduating from the seminary, he continued his studies at the Lviv Polytechnic Institute and the Faculty of Physics and Mathematics of Lviv University, while mastering the piano, harmony, and counterpoint at the Lysenko Music Institute (class of Mieczyslaw Soltys and Stanislaw Niewiadomski).

Hard work influenced the young man's health, so he was forced to interrupt his studies for several years for treatment, which took place in Abac over the Adriatic Sea, and then in the Hutsul region. Returning to Lviv, he continued his studies at the Faculty of Philology of Lviv University.

Immediately after graduation, he began teaching. In 1908-1909 he worked at the academic gymnasium and the Higher Music Institute of Lviv. At that time he was also the assistant conductor of the Lviv choir "Boyan". Then for some time, he taught in the Lemkivshchyna (now Poland) in Nowy Targ and Tarnów. In 1911-1913 he worked in Stanislav (now Ivano-Frankivsk). Here he conducted the choir "Boyan" and founded a music school. After Stanislav he worked in his native Ternopil gymnasium. When the Polish army occupied the city in 1919, he was arrested for several weeks, and then returned to Ternopil.

In 1920, Bezkorovainy married his student Stefania Stebnytska, who had a great talent for music and drama. She, together with her husband and students of the Ukrainian gymnasium, actively took up the production of several dramatic performances, including the operas "Cossack beyond the Danube" by Semen Hulak-Artemovskyi, "Natalka Poltavka" and "Black Sea" by Mykola Lysenko. Stefania performed all the main female parts. The couple had a daughter Neonila (a famous future dramatic actress and public figure).

In 1922, Vasyl Bezkorovainyi opened a branch of the Mykola Lysenko Lviv Higher Music Institute at the Boyan Society. Lectures were held there during the day and choir rehearsals in the evenings. During this time, "Boyan" became the best-mixed choir in the city, although its members were amateurs: teachers, students, locals, and government officials.

The occupation authorities did not like Bezkorovainyi's active musical activity, and in 1925 he was transferred to Zolochiv and later fired from his job. Having no other duties, he took up organizational work. In Zolochiv he was also one of the organizers of the opening of the branch of the Higher Musical Institute (1931) and became its director. At the Zolochiv "Boyan'' he organized a string and brass orchestra, as well as a drama group, and continued his own composing activity.

In 1935, Vasyl returned to Ternopil for a short time, where he directed the Ternopil choir "Boyan" (1935-38). And in 1938, he and his family settled in Lviv, where he led the church choir for six years.

In 1944, together with the actors of the Lviv Opera House, the Bezkorovainyi family left for Austria. In the cities of Vorarlberg and Hohenems, where they lived, Bezkorovainyi directed Ukrainian church choirs and continued to create music.

In 1949, the Bezkorovainyi family emigrated to the United States and settled in Buffalo. The composer was elected chairman of the mixed choir of the Ukrainian Congress Committee. He also taught at a branch of the Ukrainian Music Institute of America: he gave violin and piano lessons. In America, Vasyl Bezkorovainyi's instrumental works were often performed at concerts, and his songs were performed by famous Ukrainian vocalists, including Yosyp Hoshulyak, Mykhailo Holynskyi, the Verkhovyna Quartet, Volodymyr Lutsiv and others. In the series of concerts "The works of Eastern European composers", for example, his violin works "Cossack, where are you going" and three "Thoughts'' ("Dumkas") were performed, at another concert in the same series - "Memories from the mountains" and two other "Thoughts". The Ukrainian Christmas Overture, performed by the Buffalo Philharmonic Orchestra in 1956, was a great success. One of the last great works of the composer - the children's operetta "Little Red Riding Hood'' (libretto by Leonid Poltava), which was often staged in many Ukrainian schools, became very popular.

The figurative and thematic sphere of Vasyl Bezkorovainyi's music developed under the influence of Hutsul and Podillia folklore, as well as a romantic European tradition.

A characteristic feature of the composer's style is the reliance on folk traditions, which was manifested not only in the themes, but also in the harmonic, rhythmic, genre and formative principles. Bezkorovainyi's creative heritage includes more than 350 works of various genres: songs for mixed and male choirs, solo songs, numerous pieces for piano, violin, cello, church songs, and arrangements of folk songs. The composer's works were performed in the USA, Canada and Australia during his lifetime, but in his homeland, he remained forgotten for a long time. Fortunately, modern performers demonstrate a real interest and sympathy for Bezkorovainyi's music, and the audience discovers such important pages of Ukrainian musical history with each such concert.
Text: Viktoriia Antoshevska
Translated by Taras Demko

Listen to music in the App
Слухати музику в додатку

Listen to music
Слухати музику

Василь Безкоровайний. Біографія

Василь Безкоровайний (1880-1966) — український композитор, диригент, піаніст, музичний діяч. Народився 12 січня 1880 року в Тернополі.

Початкову освіту здобув у Тернопільській українській гімназії, згодом навчався в Учительській семінарії. В роки навчання співав у церковному хорі, вчився грати на скрипці і фортепіано. У гімназії Василь також створив хор та оркестр і диригував ними, а з 17-ти років почав компонувати власні твори. Після закінчення семінарії продовжив навчання у Львівському політехнічному інституті та на фізико-математичному факультеті Львівського університету, паралельно опановуючи фортепіано, гармонію та контрапункт у Музичному інституті імені Лисенка (клас Мечислава Солтиса та Станіслава Нєвядомського).

Напружена праця підірвала здоров’я юнака, тому він був змушений на кілька років перервати навчання для лікування, яке проходило в Абаці над Адріатичним морем, а потім на Гуцульщині. Повернувшись до Львова, продовжив навчання, але уже на філологічному факультеті Львівського університету.

Одразу після закінчення навчання почав викладати сам. У 1908-1909 роках працював в академічній гімназії і у Вищому музичному інституті Львова. У цей час також був заступником диригента львівського хору «Боян». Потім деякий час вчителював на Лемківщині у Новому Торгу і в Тарнові (тепер Польща) . У 1911-1913 роках працював у Станіславі (тепер Івано-Франківськ). Тут диригував хором «Боян» та заснував музичну школу. Після Станіслава працював у рідній Тернопільській гімназій. Коли польське військо в 1919 році окупувало місто, кілька тижнів перебував під арештом, та після цього повернувся до Тернополя.

В 1920 році, Безкоровайний одружився зі своєю ученицею Стефанією Стебницькою, яка мала неабиякі здібності до музики та драматургії. Вона, разом із чоловіком і учнями української гімназії, активно взялася за постановку цілої низки драматичних вистав, у тому числі опер «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» і «Чорноморці» Миколи Лисенка. Стефанія виконувала всі головні жіночі партії. У подружжя народилася донька Неоніла (відома в майбутньому драматична акторка й громадська діячка).

У 1922 році Василь Безкоровайний відкрив при товаристві «Боян» філію Львівського вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка. Пів дня там за розкладом відбувалися лекції, а вечорами – репетиції хору. За цей час «Боян» став найкращим мішаним хором у місті, хоча його членами були аматори: вчителі, городяни, студенти та урядовці. Активна музична діяльність Безкоровайного не подобалась окупаційній владі, і в 1925 році його перевели до Золочева, а згодом звільнили з роботи. Не маючи інших обов’язків, він зайнявся організаційною працею. У Золочеві так само був одним з організаторів відкриття філії Вищого Музичного інституту (1931) та його директором. При золочівському «Бояні» організував струнний і духовий оркестр, а також драматичний гурток, продовжував власну композиторську діяльність.

У 1935 році на короткий час Василь знову повернувся до Тернополя, тут керував тернопільським хором «Боян» (1935-38). А у 1938 році з сім’єю поселився у Львові, де протягом шести років керував церковним хором.

В 1944 році, разом із акторами Львівського оперного театру, сім’я Безкоровайних виїхала до Австрії. У містах Форальберг і Гогенемс, де вони проживали, Безкоровайний керував українськими церковними хорами та продовжував писати музику.

У 1949 році родина Безкоровайних емігрувала до США й оселилася в Баффало. Композитора обрали головою мішаного хору Українського конгресового комітету. Також він викладав у філії Українського музичного інституту Америки: давав уроки гри на скрипці і фортепіано. В Америці інструментальні твори Василя Безкоровайного часто звучали на концертах, а пісні виконували відомі українські вокалісти, зокрема Йосип Гошуляк, Михайло Голинський, Квартет «Верховина», Володимир Луців та інші. В серії концертів «The works of Eastern European composers», наприклад, звучали його скрипкові твори «Козаченьку, куди йдеш» та три «Думки», на іншому концерті у цій же серії – «Спомини з гір» та дві інші «Думки». Великий успіх мала «Українська Різдвяна Увертюра», яку у 1956 році виконав Баффалівський Філармонійний Оркестр. Велику популярність здобув один з останніх великих творів композитора – дитяча оперета «Червона шапочка» (лібрето Леоніда Полтави), яку досить часто ставили в багатьох українських школах.

Образно-тематична сфера творів Василя Безкоровайного розвивалася під впливом гуцульського та подільського фольклору, а також романтичної європейської традиції. Характерною особливістю стилю композитора є опора на народні традиції, що проявилось не лише в тематиці, але й у ладових, ритмічних, жанрових та формотворчих принципах. Творча спадщина Безкоровайного нараховує понад 350 творів різноманітних жанрів: пісні для мішаних та чоловічих хорів, солоспіви, численні п’єси для фортепіано, скрипки, віолончелі, церковні пісні, обробки народних пісень. Твори композитора ще за його життя виконували в США, Канаді та Австралії, проте на батьківщині він довгий час залишався забутим. На щастя, сучасні виконавці демонструють справжній інтерес та симпатію до творчості Безкоровайного, а публіка з кожним таким концертом відкриває для себе такі важливі сторінки української музичної історії.
Текст: Вікторія Антошевська
Безкоровайна Н. «Творчість Василя Безкоровайного як об’єкт мистецтвознавчого дослідження» // Київське музикознавство. Культурологія і мистецтвознавство : збірка статей. – К.: КІМ ім. Р.Глієра, 2011.
- Гайдукевич Я. «Повернення забутих мелодій» // Газета «Свобода» (Тернопіль). 20.07.1997.
- Житкевич А. «Син Золотого Поділля» // Розсіяні світами : нариси з життя та творчої діяльності відомих українських діячів музичного мистецтва на заокеанських берегах Америки. Том I. – Т. : Підручники і посібники, 2015.
- Карась Г. // Музична культура української діаспори у світовому часопросторі ХХ століття, Івано-Франківськ: Тіповіт, 2012.
- Шевчук О. «Безкоровайний Василь Васильович» // Українська музична енциклопедія, Т.1 – Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. 2006.