Almashi Zoltan. Biography

Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.

Turkevych’s compositional language is unique.
Although one can hear the technical influence of Schoenberg and can detect certain expressionist tendencies, her music is generally quite lyrical, with occasional folk influence. This is typical of Turkevych’s style: she walks the line between tonality and expressionism—especially in her art songs—occasionally incorporating elements of pointillism and impressionism.
 
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).
The 1940s through the 1970s represent Turkevych’s most prolific compositional period. Her Ukrainian-language operas from this era are particularly worthy of note— among them Серце Оксани (The Heart of Oksana), which was commissioned in 1969 by the Winnipeg division of Prosvita. This organization, founded in late nineteenth-century Ukraine to promote Ukrainian culture through literature, scholarship, and the arts, later took root in Canada
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).

Listen to music in the App 
Слухати музику в додатку

Камінський Віктор. Біографія

Віктор Євстахієвич Камінський (нар. 1953, с. Нівра Тернопільської області) – відоми український композитор, педагог, теоретик, громадський діяч.
        Походить з інтелігентної сім’ї з музичними традиціями. В 1970-1972 навчався в Хмельницькому музичному училищі (тепер Хмельницький музичний коледж ім. В. Заремби), в 1972 р. вступає у Львівську державну консерваторію ім. М. В. Лисенка (тепер Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка) до Володимира Флиса. Почавши із захоплення авангардними тенденціями, В. Камінський невдовзі звертається до неоромантизму та неофольклорної стилістики, помітні в симфонії, Першому скрипковому концерті та концерті для гобоя. Після закінчення консерваторії працює в Інституті культури в Рівному. В 1978 р., у віці 25 років, стає одним із наймолодших членів Спілки комозиторів України, переходить на викладацьку роботу у Львівську консерваторію.
        В першій половині 1980-х років В. Камінський пише естрадні пісні. «Танго нежданої любові», «Калино, калино», «Очі коханої», «Скажи мені», «Історія» та інші у виконанні Івана Поповича, Оксани Білозір, Віктора Морозова, Ігоря Кушплєра, ансамблів «Ватра», «Кобза», «Жайвір» отримали велику популярність.
Наприкінці 1980-х композитор звертається до театральної музики, співпрацює з режисером Львівського драматичного театру ім. М. Заньковецької Федором Стригуном. Вистава «Маруся Чурай» з музикою В. Камінського надовго стала візитною карткою театру. За «Марусею Чурай» була музика до вистав «Павло Полуботок», «Народний Малахій», «Згадайте, братія моя», трилогії «Мазепа».
З 1990-х років творчі інтереси В.Камінського пов’язані з поетичним словом. На слова Т. Шевченка пише три хори: «Ой, чого ти почорніло», «Не так тії вороги» та кантату «Іван Підкова». В кантаті-симфонії «Україна. Хресна дорога» він розкрив глибину поезії одного із найвишуканіших дисидентів української літератури Ігоря Калинця, в ораторії «Іду. Накликую. Взиваю» – велич проповідей Митрополита Андрея Шептицького. Духовну сферу його музики представляють: Акафіст, вервична Служба, Псалом Давида, Літургія. Акафіст до Пресвятої Богородиці В. Камінського виконується у недільних Службах греко-католицької конфесії з Ватикану.
В. Камінський постійно експериментує, шукає нові рівні синтезу інноваційних прийомів композиції і різних стильових пластів минулого. Ці тенденції виявляються у Фортепіанному концерті пам’яті Василя Барвінського, Концерті для чотирьох солістів, органу, клавесину та камерного оркестру, Концерті для скрипки з оркестром № 2 «Різдвяному», камерних опусах «Репетиція оркестру», «Соната псалмів», «Голоси прадавніх гір» та багатьох інших. За духовну музику та концерт «Різдвяний» в 2005 р. митець був удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка.
В. Камінський провадить активну викладацьку і громадську діяльність. Він професор кафедри композиції (серед учнів – Кирило Стеценко, Ігор Білозір, Володимир Павенський, Остап Мануляк, Богдана Винницька), від 2002 р. проректор з наукової роботи Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка. В 2020 р. очолив Львівську організацію СКУ, часто бере участь в журі виконавських і композиторських конкурсів.

Література:
Кияновська Л. Портрет сучасника в інтер’єрі постмодернізму // Українське музикознавство, НМАУ ім. П.Чайковського, вип. 30. Київ, 2001. С. 156 – 169.
Кияновська Л. Українська музична культура: навч. посібник. Київ, 2002. С.118-120.
Молчанова Т. Сходження // Дзвін, №7, липень 2002. С. 116-119.