Bezborodko Oleg. Biography
Stefania Turkevych (1898-1977) was born in L’viv, one of the cultural epicenters of Galicia. During her lifetime, Galicia was part of the Austrian Empire, then Poland, then part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. This region bore the marks of Austrian, Hungarian, Lithuanian, Russian, and Polish influence and would soon witness the rise of the Soviet state. Turkevych’s father and grandfather were priests, and her mother was a pianist. Turkevych herself played piano, harp, and harmonium.1 Her prodigious talent led her to study in Vienna (1914-16; 1921-25), at the L’viv Conservatory (1918-19), and at the Prague Conservatory and the Ukrainian Free University in Prague (1930-34). Her early education was remarkably cosmopolitan.
Turkevych’s compositional language is unique.
Although one can hear the technical influence of Schoenberg and can detect certain expressionist tendencies, her music is generally quite lyrical, with occasional folk influence. This is typical of Turkevych’s style: she walks the line between tonality and expressionism—especially in her art songs—occasionally incorporating elements of pointillism and impressionism.
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).
Mykhailo Skorulskyi. Biography
Mykhailo Skorulskyi (1887-1950) was a Ukrainian composer, conductor, pianist, educator, music community leader, Honored Artist of Ukraine (1947), Candidate of Art Studies (1939), and Professor (1949).
Mykhailo was born and raised in a family with well-defined musical-aesthetic and educational goals (he was the son of pianist N. Senatorvska, a student of Lysenko and V. V. Pukhalsky). From an early age, he demonstrated diligence in mastering various aspects of music, studying in Zhytomyr and later at the St. Petersburg Conservatory (piano class with Esipov, composition theory with Steinberg, Kalafati, Vitola, conducting class with Cherepnin and Lyadov). In honor of his teacher, Skorulskyi wrote and published the book "Elementary Principles of the Piano School of Esipova" (1932, 1964).
He was married to the singer Lyudmyla Andrienko. He worked for a while in the Volga region and then in Zhytomyr. There, he created a string and then a symphony orchestra with a solid classical repertoire (the ensemble performed all six symphonies of Tchaikovsky and nine symphonies of Beethoven with the participation of Hayday's "First Soviet Choir") and the Skorulskyi Music-Vocal Studio with a conservatory-level curriculum. Together with Viktor Kosenko, he organized the Zhytomyr branch of the Society of Playwrights, Writers, and Composers. At the same time, with his wife he founded the Zhytomyr Choreographic Studio, where Skorulskyi's daughter Natalia studied. During this time, Skorulskyi was active in public enlightenment and musical activities, as well as in composing.
In 1933, he became a reference librarian of the Philharmonic and a teacher at the Kyiv Conservatory. At this time, Skorulskyi was actively involved in pedagogical and academic work, writing several theoretical works, defending his dissertation, and obtaining a degree in art studies.
The happiest creative period for the composer was the summer of 1936. In the village of Motovylivka near Kyiv, the piano score of the ballet "Forest Song" was born, which eventually, despite the difficulties of Soviet ideological censorship, became the pinnacle of Ukrainian choreography of the 20th century. The libretto of the ballet was written by the composer's daughter, soloist of the ballet troupe of the Kyiv State Opera and Ballet Theater, Natalia Skorulska.
During the World War ІІ, the composer lived in Almaty, where he also worked at the capital conservatory. He returned to Kyiv in 1944 and worked productively until the end of the 1940s. After a serious illness, he passed away on February 21, 1950, and was buried at Baikove Cemetery in Kyiv.
The artistic legacy of Mykhailo Skorulskyi includes the ballets "Forest Song" (1936), "Bondarivna" (1939), "The Snow Queen" based on Andersen (1949-50, unfinished); the opera "Candle Wedding" (1948), symphonic poems "Stepova" (1942), "Turbayi" (1947), "Mykyta Kozhumyaka" (1949), the oratorio "The Voice of the Mother" (1943), 2 symphonies, choirs, romances to the words of Lesya Ukrainka, Pavlo Tychyna, Volodymyr Sosiura, and other poets, chamber instrumental ensembles (string quartets, piano trios and quintets), choruses, works for piano (sonatas, preludes, pieces), music for theatrical performances, etc.
Mykhailo was born and raised in a family with well-defined musical-aesthetic and educational goals (he was the son of pianist N. Senatorvska, a student of Lysenko and V. V. Pukhalsky). From an early age, he demonstrated diligence in mastering various aspects of music, studying in Zhytomyr and later at the St. Petersburg Conservatory (piano class with Esipov, composition theory with Steinberg, Kalafati, Vitola, conducting class with Cherepnin and Lyadov). In honor of his teacher, Skorulskyi wrote and published the book "Elementary Principles of the Piano School of Esipova" (1932, 1964).
He was married to the singer Lyudmyla Andrienko. He worked for a while in the Volga region and then in Zhytomyr. There, he created a string and then a symphony orchestra with a solid classical repertoire (the ensemble performed all six symphonies of Tchaikovsky and nine symphonies of Beethoven with the participation of Hayday's "First Soviet Choir") and the Skorulskyi Music-Vocal Studio with a conservatory-level curriculum. Together with Viktor Kosenko, he organized the Zhytomyr branch of the Society of Playwrights, Writers, and Composers. At the same time, with his wife he founded the Zhytomyr Choreographic Studio, where Skorulskyi's daughter Natalia studied. During this time, Skorulskyi was active in public enlightenment and musical activities, as well as in composing.
In 1933, he became a reference librarian of the Philharmonic and a teacher at the Kyiv Conservatory. At this time, Skorulskyi was actively involved in pedagogical and academic work, writing several theoretical works, defending his dissertation, and obtaining a degree in art studies.
The happiest creative period for the composer was the summer of 1936. In the village of Motovylivka near Kyiv, the piano score of the ballet "Forest Song" was born, which eventually, despite the difficulties of Soviet ideological censorship, became the pinnacle of Ukrainian choreography of the 20th century. The libretto of the ballet was written by the composer's daughter, soloist of the ballet troupe of the Kyiv State Opera and Ballet Theater, Natalia Skorulska.
During the World War ІІ, the composer lived in Almaty, where he also worked at the capital conservatory. He returned to Kyiv in 1944 and worked productively until the end of the 1940s. After a serious illness, he passed away on February 21, 1950, and was buried at Baikove Cemetery in Kyiv.
The artistic legacy of Mykhailo Skorulskyi includes the ballets "Forest Song" (1936), "Bondarivna" (1939), "The Snow Queen" based on Andersen (1949-50, unfinished); the opera "Candle Wedding" (1948), symphonic poems "Stepova" (1942), "Turbayi" (1947), "Mykyta Kozhumyaka" (1949), the oratorio "The Voice of the Mother" (1943), 2 symphonies, choirs, romances to the words of Lesya Ukrainka, Pavlo Tychyna, Volodymyr Sosiura, and other poets, chamber instrumental ensembles (string quartets, piano trios and quintets), choruses, works for piano (sonatas, preludes, pieces), music for theatrical performances, etc.
Text by: Viktoriia Antoshevska, Tetyata Matlakh
Translated by Taras Demko.
Translated by Taras Demko.
Михайло Скорульський. Біографія
Михайло Адамович Скорульський (1887—1950) - український композитор, диригент, піаніст, педагог, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв України (1947), кандидат мистецтвознавства (1939), професор (1949).
Народився і зростав Михайло у родині з чітко визначеними музично-естетичними та просвітницькими орієнтирами (син піаністки Н. Сенаторської - учениці М. В. Лисенка та В. В. Пухальського). Змалку проявляв наполегливість в різнобічному опануванні музичного мистецтва, навчаючись у Житомирі (музичні класи ІРМТ Л.М. Мєстєчкіна), а пізніше у Петербурзькій консерваторії (клас фортепіано - Г.Н. Єсипова, теорія композиції – М.О. Штейнберг, В.П. Калафаті, Й.Я. Витола, диригентський клас – О. Черепнін, О. Лядов). На честь свого педагога вдячний студент Скорульський написав і видав книгу "Елементарні основи фортепіанної школи Г.М. Єсипової" (1932, 1964).
Був одружений зі співачкою Людмилою Андрієнко. Певний час працював на Поволжі, а потім - у Житомирі. Там створив струнний, а згодом і симфонічний оркестр з солідним класичним репертуаром (колектив виконував всі 6 симфоній П. І. Чайковського та 9 симфоній Л. Бетховена за участі «Першого радянського хору» М. П. Гайдая) та Музично-вокальну студію Скорульських з консерваторським обсягом предметів. Разом з В. С. Косенком організував Житомирське відділення товариства драматургів, письменників та композиторів. Паралельно діяла заснована подружжям Житомирська хореографічна студія, де навчалася дочка Скорульських Наталя. О цій порі М.А. Скорульський здійснює активну суспільно-просвітницьку та музичну діяльність і займається композиторською творчістю.
Народився і зростав Михайло у родині з чітко визначеними музично-естетичними та просвітницькими орієнтирами (син піаністки Н. Сенаторської - учениці М. В. Лисенка та В. В. Пухальського). Змалку проявляв наполегливість в різнобічному опануванні музичного мистецтва, навчаючись у Житомирі (музичні класи ІРМТ Л.М. Мєстєчкіна), а пізніше у Петербурзькій консерваторії (клас фортепіано - Г.Н. Єсипова, теорія композиції – М.О. Штейнберг, В.П. Калафаті, Й.Я. Витола, диригентський клас – О. Черепнін, О. Лядов). На честь свого педагога вдячний студент Скорульський написав і видав книгу "Елементарні основи фортепіанної школи Г.М. Єсипової" (1932, 1964).
Був одружений зі співачкою Людмилою Андрієнко. Певний час працював на Поволжі, а потім - у Житомирі. Там створив струнний, а згодом і симфонічний оркестр з солідним класичним репертуаром (колектив виконував всі 6 симфоній П. І. Чайковського та 9 симфоній Л. Бетховена за участі «Першого радянського хору» М. П. Гайдая) та Музично-вокальну студію Скорульських з консерваторським обсягом предметів. Разом з В. С. Косенком організував Житомирське відділення товариства драматургів, письменників та композиторів. Паралельно діяла заснована подружжям Житомирська хореографічна студія, де навчалася дочка Скорульських Наталя. О цій порі М.А. Скорульський здійснює активну суспільно-просвітницьку та музичну діяльність і займається композиторською творчістю.
У 1933 році він став референтом філармонії і викладачем Київської консерваторії ім. П.І. Чайковського. У цей час Скорульський проводить активну педагогічно-наукову роботу - пише кілька теоретичних праць, захищає дисертацію і отримує ступінь кандидата мистецтвознавства.
Найщасливішим творчим періодом для композитора було літо 1936 року. У с. Мотовилівка під Києвом з’явився на світ клавір балету „Лісова пісня”, який з часом, тяжко долаючи терни радянської ідеологічної цензури, став вершиною української хореографії ХХ століття. Лібрето балету написала дочка композитора, солістка балетної трупи Київського державного театру опери та балету ім. Т.Г. Шевченка Наталія Михайлівна Скорульська.
Найщасливішим творчим періодом для композитора було літо 1936 року. У с. Мотовилівка під Києвом з’явився на світ клавір балету „Лісова пісня”, який з часом, тяжко долаючи терни радянської ідеологічної цензури, став вершиною української хореографії ХХ століття. Лібрето балету написала дочка композитора, солістка балетної трупи Київського державного театру опери та балету ім. Т.Г. Шевченка Наталія Михайлівна Скорульська.
Під час Великої Вітчизняної війни композитор жив в Алма-Аті, де теж працював у столичній консерваторії. До Києва він повернувся у 1944 році і плідно працював до кінця 1940-х років. Після тяжкої хвороби помер 21 лютого 1950 року, похований на Байковому кладовищі у Києві.
Творчу спадщину Михайла Скорульського репрезентують: балети "Лісова пісня" (1936), "Бондарівна" (1939), "Снігова королева" за Г.-Х. Андерсеном (1949—50, незакінчений); опера "Свіччине весілля" (1948), симфонічні поеми "Степова" (1942), "Турбаї" (1947), "Микита Кожум’яка" (1949), ораторія "Голос матері" (1943), 2 симфонії, хори, романси на слова Лесі Українки, Павла Тичини, Володимира Сосюри та інших поетів, камерно-інструментальні ансамблі (струнні квартети, фортепіанні тріо та квінтети), хори, твори для фортепіано (сонати, прелюдії, п’єси), музика до театральних вистав та ін.
Текст: Вікторія Антошевська, Тетяна Матлах
Література:
1. Бондарчук П. М. Скорульський Михайло Адамович. Енциклопедія історії України (том 9) — К. : Наукова думка, 2012.
2. Жадько В. Некрополь на Байковій горі — К.,2008.
3. Жадько В. Український некрополь. — К. 2005.
4. Михайлов М., М.А. Скорульський: Нарис про життя і творчість. К., 1960.
Творчу спадщину Михайла Скорульського репрезентують: балети "Лісова пісня" (1936), "Бондарівна" (1939), "Снігова королева" за Г.-Х. Андерсеном (1949—50, незакінчений); опера "Свіччине весілля" (1948), симфонічні поеми "Степова" (1942), "Турбаї" (1947), "Микита Кожум’яка" (1949), ораторія "Голос матері" (1943), 2 симфонії, хори, романси на слова Лесі Українки, Павла Тичини, Володимира Сосюри та інших поетів, камерно-інструментальні ансамблі (струнні квартети, фортепіанні тріо та квінтети), хори, твори для фортепіано (сонати, прелюдії, п’єси), музика до театральних вистав та ін.
Текст: Вікторія Антошевська, Тетяна Матлах
Література:
1. Бондарчук П. М. Скорульський Михайло Адамович. Енциклопедія історії України (том 9) — К. : Наукова думка, 2012.
2. Жадько В. Некрополь на Байковій горі — К.,2008.
3. Жадько В. Український некрополь. — К. 2005.
4. Михайлов М., М.А. Скорульський: Нарис про життя і творчість. К., 1960.
Turkevych displayed an early proclivity for composition. During her time at the L’viv Conservatory, she composed a series of liturgical works for the choir at St. George’s Cathedral, the mother church of the Ukrainian Greek Catholic Church.6 Shortly after marrying the rising Ukrainian-German expressionist painter Robert Lisowski in 1925,7 Turkevych moved to Berlin and studied composition privately with Arnold Schoenberg (1874-1951) and Franz Shreker (1878-1934). Turkevych earned a PhD in Musicology from the Ukrainian Free University in Prague in 1934, becoming the first woman from Galicia to receive a doctorate. Her boldly nationalistic dissertation was entitled “Ukrainian Folklore in Russian Operas.” She is now considered Ukraine’s first female composer.8 Immediately after receiving her PhD, Turkevych returned to L’viv, where she taught at the L’viv National Music Academy (sometimes called the L’viv Conservatory). She maintained this position until 1939, when she began working as a coach and accompanist at the L’viv National Opera alongside her sister, Irina Martynec (an opera singer). It was here that the two sisters met prima ballerina Daria NyzankiwskaSnihurowycz, who would become an important co-collaborator both in Ukraine and on Canadian soil more than 30 years later (for the premiere of Turkevych’s 1969 operaballet, Серце Оксани).