Oleksandr Znosko-Borovskyi (1908-1983) was a Ukrainian composer, violinist, music activist, and editor. He was born on February 27, 1908, in Kyiv, into an aristocratic family.

His father was a lawyer of Czech origin, and his mother was a French language teacher of Greek origin. From early childhood, he showed an interest in music and foreign languages (he was fluent in French, had a good knowledge of English and German, and later learned Turkmen). He studied at the Kyiv Music Vocational School in the violin class of Yakov Magaziner (1925-1927). It was not easy for Znosko-Borovskyi to enter the conservatory. His noble roots hindered him, as revealed by the composer's daughter, Lidia Kukhtina, who followed in her father's musical footsteps, became a musicologist, and worked at the Kyiv Middle Specialized Music Boarding School. Admission was only granted based on proletarian credentials, so in order to pursue his long-held dream, the composer had to work as an electrician on the construction of the Kyiv railway station. Finally, in 1927, he was accepted into the conservatory (then a music college).

The years of study at the Kyiv Conservatory were some of the brightest and most important in Znosko-Borovskyi's path. He became immersed in the blossoming music culture of that time, interacting with Viktor Kosenko, Levko Revutskyi, and Borys Lyatoshynskyi, which inevitably influenced his style and worldview. Oleksandr studied composition in the class of Ihor Belza, a student of Lyatoshynskyi and an exceptionally erudite teacher who nurtured a constellation of talented students. However, in the early 1930s, for unknown reasons, Belza ceased leading the class, leaving his students without completion of their studies. Although Znosko-Borovskyi continued his education with Levko Revutskyi, Belza remained his main creative guiding light and mentor.

Prior to graduating from the conservatory in 1932, Znosko-Borovskyi became a music consultant at the Kyiv Film Studio, where he worked for ten years. He was one of the first composers to write music for animated films. During World War II, the composer and his family were evacuated to Ashgabat, Turkmenistan. There, he continued working at the film studio while also recording local songs, studying folk instruments, and Turkmen folklore. He was fascinated by the rich tonalities of Eastern music, its rhythmic complexity, and its distinct mode of thinking, which differed greatly from European music. In this regard, Oleksandr Znosko-Borovskyi was in line with the tendencies of his time since the fusion of Western and Eastern musical traditions became a typical pursuit for many European composers of the 20th century. The composer so closely approached the character and peculiarities of Turkmen folklore that he skillfully created his own themes in an Eastern style. Themes and imagery associated with this region became the basis of many of his works, such as the musical picture "In Turkmenistan" (1942), the "Turkmen Suite" for violin and piano (1955-57), and the Second Symphony "Jan-Turkmenistan" (1960).

From 1942 to 1945, Oleksandr was called to military service but did not forget about music; he served as the head of the music unit. After returning to Kyiv in 1945 until his retirement in 1963, he was the chief editor of the "Mystetstvo" publishing house. He authored monographs on contemporaries, over 10 articles for magazines, and 100 articles in newspapers. Starting in 1946, Znosko-Borovskyi taught music theory disciplines at the Kyiv State Conservatory for a certain period of time. In 1956, he was elected a member of the board of the Union of Composers of Ukraine.

The creativity of Oleksandr Znosko-Borovskyi represents a very bright page in the history of Ukrainian music. The composer tried to keep up with the stylistic searches of the time, to think in an unconventional and acute manner. His music is characterized by poly-stylistic elements, including modernist tendencies, neoclassical and folk traditions. He enriched the chamber-instrumental repertoire with genre innovations, a unique combination of instrumental timbres, and continued the line of concert and cinematographic thinking, which became a characteristic trend of the 20th century. His musical language stands out for its combination of Western European and Ukrainian traditions with Eastern elements. In interaction with his personal style, this creates a unique and vivid orchestral palette. The composer's body of work includes three symphonies, one of the first Turkmen ballets "Akpamik" (co-authored with Velí Mukhatov), concertos for violin, cello, and French horn, programmatic overtures, works for chamber orchestra, string quartet, instrumental ensembles, and solo instruments. Vocal and choral music is represented by the vocal cycle "Vіrnіst" (Faithfulness) on the words of Volodymyr Sosyura and the solemn cantata.

Олександр Зноско-Боровський (1908-1983) – український композитор, скрипаль, музичний діяч та редактор.

Народився 27 лютого 1908 року в Києві в аристократичній родині юриста чеського походження та викладачки французької мови грецького походження. З раннього дитинства проявляв інтерес до музики та іноземних мов (вільно володів французькою, добре знав англійську та німецьку, пізніше вивчив туркменську). Навчався у Київській музичній профшколі по класу скрипки Якова Магазинера (1925-1927). До консерваторії Зноско-Боровському вступити вдалося не одразу. Цьому заважали дворянські корені, про що розповідала донька композитора, Лідія Кухтіна, яка пішла музичними стопами батька, стала музикознавцем і працювала у Київській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті. На навчання приймали тільки за пролетарським квитком, і щоб здійснити свою давню мрію, композитор був змушений влаштуватися електромонтером будівництва київського залізничного вокзалу. І врешті-решт 1927 року його прийняли до консерваторії (тоді музичного технікуму).

Роки навчання у Київській консерваторії були одними з найяскравіших і важливіших на шляху становлення Зноско-Боровського. Він потрапив у цвіт тогочасної музичної культури: спілкувався з Віктором Косенком, Левком Ревуцьким, Борисом Лятошинським, що не могло не вплинути на його стильові та світоглядні принципи. Олександр навчався композиції в класі Ігора Белзи – учня Лятошинського, надзвичайно ерудованого педагога, що виховав плеяду талановитих студентів. Але з початку 30-х років, за невідомих причин, Белза перестав очолювати клас, не довівши своїх учнів до випуску. Хоча Зноско-Боровський і продовжив навчання у Левка Ревуцького, саме Белза залишився для нього головним творчим орієнтиром та наставником.

Напередодні випуску з консерваторії (в 1932 році) Зноско-Боровський влаштувався музичним консультантом на Київську кіностудію художніх фільмів, де працював протягом десяти років. Він був одним з перших композиторів, хто почав писати музику до мультиплікаційних фільмів. Під час Другої світової війни композитора з родиною було евакуйовано в Ашхабад (Туркменія). Там він продовжив роботу на кіностудії, а крім того записував місцеві пісні, вивчав народний інструментарій та туркменський фольклор. Його вражало ладове багатство східної музики, ритмічна насиченість і неповторність, загальний тип мислення, абсолютно не схожий на європейський. У цьому Олександр Зноско-Боровський не відставав від тенденцій свого часу, адже проблема єднання західних та східних музичних традицій виявилася типовою для багатьох європейських композиторів ХХ століття. Композитор настільки наблизився до характеру й особливостей туркменського фольклору, що майстерно створював власні теми у східному стилі. Теми й образи, повʼязані з цим краєм, стали основою багатьох його творів (музичної картини «В Туркменії» (1942), «Туркменської сюїти» для скрипки та фортепіано (1955-57), Другої симфонії «Джан-Туркменістан», (1960).

З 1942-1945 Олександр був призваний на військову службу, але й там про музику не забув – був старшиною музичного взводу. Після повернення до Києва (1945) до виходу на пенсію (1963), був головним редактором видавництва «Мистецтво». Його перу належать монографії сучасників, понад 10 статей для журналів та 100 статей в газетах. З 1946 року Зноско-Боровський певний час викладав музично-теоретичні дисципліни в Київській державній консерваторії. У 1956 році його було обрано членом правління Спілки композиторів України.

Творчість Олександра Зноско-Боровського представляє дуже яскраву сторінку в історії української музики. Композитор намагався йти в ногу зі стильовими пошуками часу, мислити неординарно й гостро. Його музика характеризується полістилістичністю, включаючи модерністські тенденції, неокласичні, фольклорні традиції. Він збагатив виконавський, в особливості, камерно-інструментальний репертуар жанровими новаціями, неповторним поєднанням інструментальних тембрів, продовжив лінію концертності, кінематографічності мислення, що стало характерною тенденцією ХХ століття. Його музична мова вирізняється поєднанням західноєвропейських, українських традицій зі східними елементами. У взаємодії з особистим стилем це дає неповторну яскраву оркестрову фарбу. В доробку композитора три симфонії, один з перших туркменських балетів “Акпамик” (в співавторстві з Велі Мухатовим), концерти для скрипки, віолончелі та валторни, програмні увертюри, твори для камерного оркестру, струнного квартету, інструментальних ансамблів та сольних інструментів. Вокальну і хорову музику представляють вокальний цикл “Вірність” на слова Володимира Сосюри й Урочиста кантата.